Україна на прийомі в психотерапевта: як би це було?

Якщо Ви зараз прочитали заголовок статті та засумнівалися у стані мого метального здоров'я, то поспішаю запевнити – це редакційне завдання, а не плачевні наслідки впливу п'ятимісячної війни на мою внутрішню організацію.

З усім тим, це дуже цікаво – уявити Україну звичайною людиною, без шароварських віночків зі стрічками всіх кольорів веселки, а з почуттями, переживаннями, надіями та проблемами. Куди ж без них?! А їх назбиралося нині стііільки, що без помочі не розібратись. І я зараз не про ленд-ліз і македонські сушки (хоча вони теж зайвими не будуть).

Малюнок Альони з Києва, 10 років

Отже, уявімо: світлий затишний кабінет, стукіт у двері. На порозі з'являється панянка, років тридцяти на вигляд, красива, але помітно втомлена. Часу не гає:

— Лікарю, допоможіть! Живу поруч з токсичною сусідкою. Ледь справляюся вже! — після секундної паузи, згадавши, що вона вихована жінка, додає, – Добрий день!

— Добрий,– киває у відповідь психотерапевт, жестом запрошуючи гостю сісти. – Як почуваєтесь?

Україна вже відкрила рот, щоб за звичкою сказати, що нормально, а потім згадала свої синці під очима на півобличчя і вирішила не лукавити:

— Так собі, якщо чесно. Нервую багато і сплю мало.

Мукачівська Дитяча художня школа імені М. Мункачі, роботи вихованців.

— Розумію, це виснажує. А з чим Ви пов'язуєте свій стан? – запитав лікар, непомітно зробивши кілька нотаток у своєму блокноті.

— Пов'язую із черговим сезонним загостренням у своєї сусідки, – зітхнула гостя. – У такі моменти вона марить, вимагає, щоб ми разом жили, розказує, що в мене якась хунта завелась у квартирі, нацики їй незрозумілі ввижаються. Виламує мені в хату двері та розповідає, що мене треба рятувати.

Терапевт не без цікавості поглянув на клієнтку:

— Зрозуміло. Спробуймо розібратися в чому справа. Вам складно взаємодіяти із сусідкою. На вашу думку, чому так відбувається?

— Розумієте, лікарю, — зайорзала в кріслі Україна. – Я хочу перестати з нею спілкуватися, не зважаючи, що ми живемо на одному поверсі та одному сходовому майданчику. Я не можу робити, що мені хочеться. Вона постійно поруч. Ніби переслідує мене. Росія хоче, щоб я лише з нею спілкувалася, ну і ще з однією нашою сусідкою. Нав'язує мені, що і як думати, а деколи взагалі, з котушок зривається! Навіть до рукоприкладства доходить! Спершу, так, знаєте, стиха все робила: то штовхне мене непомітно, то вщипне, а зараз зовсім розходилася – дубасить в повну силу. Мені так образливо стає: чому, для того, щоб жити так як я хочу, мені потрібно за це боротися. Хто вона, взагалі, така, щоб керувати мною?

Мукачівська Дитяча художня школа імені М. Мункачі, роботи вихованців.

Останні слова Україна вже майже прокричала. Лікар зробив ще кілька записів, а потім сказав:

— А коли вона почала поводитися більш агресивно?

— Ну, — іронічно хмикнула Україна, — зараз я розумію, що вона завжди як та собака скажена була. Ну на вскидку, в 17- му році. Тоді я заявила, що сама собі господиня, не хочу з нею спілкуватися, а тим більше радитися. Ми з нею добряче посварилися, не спілкувалися кілька років, але це моє житло. Мені воно ще від прабабці дісталося. То мала якось налагоджувати стосунки, щоб не стресувати, коли додому повертаюся.

— І як Вам жилося? – глянув з-під окулярів терапевт. Україна раптом зсутулилась, опустила плечі, почала крутити в руках серветку.

— Та не дуже. У мене було відчуття, що я себе втрачаю. Що забуваю, яка я, що люблю чи що подобається. Я мов перестала бути індивідуальністю, особистістю, розумієте? Вона користувалася мною. Але при цьому переконувала, що розв'язує мої проблеми! І зараз те саме! При тому, що найбільша моя проблема – вона сама! Не розумію, для чого їй це треба?

— Ну, займатися чужими проблемами люблять ті, хто боїться визнавати свої. Легше навести прожектор на негаразди інших, тоді свої лишаються в тіні та стають непомітними. Хоча при цьому не зникають. І довго Ви терпіли?

— Та довго. Готувалася морально, набиралася впевненості, а потім заявила: все, переїжджаю! І знову стала самостійною та спокійною.

— Як на це відреагувала сусідка?

Україна махнула рукою.

— Дуже болісно. Бо вона лишилася сама зі своєю роздутою самооцінкою, але при цьому ні на що не здатною! Вона наче й притихла спершу, я навіть подумала, що вона угомонилась. Але ж ні. Доки я втратила пильність, вона непомітно мене послаблювала, а в 14-році взагалі ножа в спину встромила – забрала собі дещо моє.

Я відбивалася як могла, але не відчувала в собі достатньо сили. Після того почала працювати над своїми кордонами, вчилася оборонятися. Росія отримала по зубах і все наче злегка притихло. Але я знала, що так це все не закінчиться, що вона захоче більшого. Так і сталося в підсумку.

Мукачівська Дитяча художня школа імені М. Мункачі, роботи вихованців.

Пів року тому Росія геть з'їхала з глузду, накинулась на мене з кулаками з усієї сили, почала нищити мій дім. Підло так, там б'є, а там шепоче, що хоче кращого для мене.

— Що ви відчули в момент, коли вона перейшла до відвертої агресії?

— Ну, мені стало страшно, я переживала. Але при цьому відчула полегшення. Я ненормальна? – ніяково посміхнулася Україна.

— Що Ви, — поспішив заперечити лікар, – Ви так довго були в напрузі, чекали удару, що коли він стався Вам стало легше. Це нормально.

Лікар з розумінням кивнув і відклав у сторону свій записник.

— В принципі, мені зрозуміла Ваша ситуація. Нам потрібно попрацювати над формуванням Вашої ідентичності та самодостатності. Також звернемо увагу на укріплення кордонів та сепарацію. Багато років поряд із токсичною сусідкою сформували у вас з нею болісну співзалежність.

Ваше завдання: до наступної зустрічі скласти план, що потрібно зробити, аби позбавитися залежності від Росії. Через тиждень ми його обговоримо і Ви матимете власну стратегію дій. Будемо виходити зі стану жертви та займати роль господаря життя.


Автор: Ігор Ярмоленко

Ігор Ярмоленко народився у 1992-ому році у Львові. Відразу після закінчення ВИЩу Ігор поїхав стажуватися до Польщі, де писав для української спільноти у друкованих виданнях. Улюбленими темами Ігора було життя заробітчан у Польщі. Як правило Ігор Ярмоленко пише про гострі соціальні проблеми та події у Північній та Західній Україні. Співпрацює з Navarti.in.ua три роки. Посилання на інші його матеріали ви можете знайти на цій сторінці.