Депутатська недоторканність або справжній фейс української демократії

Про те, що в Україні є безпомилкова ознака початку виборчої кампанії, ми вже говорили: це мовне питання. Але не менш дієва і інша: депутатська недоторканність.

Як тільки вищий ешелон влади або депутати, яким через не надто тривалий термін потрібно залишати свій пост або завоювати симпатії можливого електорату, починають просторікувати про зняття недоторканності, так і знай: почалося. Уже й оскома на зубах від цієї нав’язливої пропозиції, яка нізащо не втілиться в життя, поки буде існувати купівля-продаж голосів, а все мусолять.

Депутатська недоторканність – нескінченний пінг-понг, в який грають наявна на даний момент влада і опозиція. Якщо підняти історію всіх попередніх виборів і прибрати прізвища, то і не зрозумієш, хто що пропонував, хто влада, а хто опозиція. Але вже точно ніхто не ставив перед собою мети насправді відмовитися від недоторканності. У всі моменти вона була тільки предметом залучення електорату, піаром і спекуляцією.

Верховна Рада давно перетворилася в елітарний клуб, куди потрапляють за великі гроші, за якихось планів партій і груп і, вкрай рідко, випадково – перемігши у відносно чесній боротьбі. Потрапити туди престижно і вигідно: там можна «порішати» всі свої питання, задовольнити амбіції, побудувати платформу для майбутнього – свого і своїх близьких. Плюс ніякої відповідальності. Бо депутат, як сказано в Конституції і законі, не несе юридичної відповідальності за сказане ним в стінах парламенту або за те, за що проголосував, якщо тільки все це не є образою або наклепом.

Ніхто не заперечує проти депутатського імунітету, якщо він не переноситься з політичної площини в особисто-побутову. Але, на жаль, в Україні практично з перших років незалежності ці поняття змішалися, і головною стала якраз можливість вершити свої питання безкарно: за руку не зловили, значить, ніхто не віддасть в руки правосуддя. А якщо навіть зловили, то ще треба дуже поквапитися прокуратурі, щоб погодилися з необхідністю притягнути до відповідальності. Це ми зовсім недавно могли спостерігати на засіданні депутатського профільного комітету за участю Генпрокурора.

Логіка тут зрозуміла: сьогодні ти проголосуєш проти когось, а завтра хтось – проти тебе. Але, вибачте, а кому потрібні такі законодавці і «совість нації», які прийшли в Раду вирішувати свої питання і прикривати свої непристойні справи? Вони помилково вважають, що депутатська недоторканність поширюється на всі сфери життя, включаючи гріхи, які не мають ніякого відношення до депутатської діяльності. Насправді недоторканність депутата – це недоторканність законодавчого органу – парламенту, гарантія саме його вільної діяльності, і депутата як його одиниці.

Правильніше поводяться в інших країнах. Депутатська недоторканність (депутатський імунітет) є скрізь, де є парламенти, крім трьох країн. Але вона – досить обмежена, і зняття її з-за проступку депутата – справа хоч і досить тривала у часі, цілком звичайна у виконанні. Тому за рік, наприклад, в тій же Німеччині, 5-6 осіб зазвичай позбавляються імунітету, відповідаючи за свої непристойні справи, як звичайні люди. Так само, з недавніх пір, в Італії, де розслідують все, як то кажуть, незважаючи. Купити голос або взяти хабар за щось там зараз, ймовірно, можна, але собі дорожче.

Аналітики вирахували: там, де у депутатів повний і незламний імунітет, завжди вища корупція. Таких країн у світі понад 20, і всі вони – далеко не в перших рядах розвитку. Не треба пояснювати, чому? Там же, де недоторканність поєднується з відповідальністю, все набагато краще. Оскільки, якщо народ знає, що за скоєний злочин, проступок, фальсифікацію та корупційне діяння депутат обов’язково відповість, довіри до політиків більше.

А в Україні, можливо, і варто було б скасувати депутатську недоторканність, оскільки це могло б змінити кадровий склад депутатів: всіляким любителям «вирішувати питання» шляхом покупки голосів перестане бути цікаво перебувати в постійно підвішеному стані, депутатський мандат не буде привертати увагу всіх підряд, особливо багатих, впливових і нехтуючих законами. А Рада, нарешті, отримає тих, у кого очі ще горять праведним вогнем. Однак вже досить давно помічено, що, прийшовши туди, люди з більш-менш нормальних перетворюються на жадібних і продажних, і відбувається це з завидною регулярністю – з кожною новою сесією. Мабуть, розбещує саме безкарність. Той самий імунітет.

Втім, фахівці – судді, силовики якраз вважають, що повністю знімати недоторканність в Україні не можна – надто велика спокуса з’явиться нейтралізувати супротивника без бою, тільки за бажанням. Крім того, треба привести у відповідність з Конституцією Закон про статус народного депутата – є розбіжності. Та й звузити поле недоторканності українських депутатів не завадило б – як в розвинених європейських країнах.

…Але, видається, що буде, в який раз, таке: зайти в парламент під прапором скасування депутатської недоторканності і… спокійнісінько забути про це на першій же сесії… Ну, як було всі ці роки.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *