Кому в Україні жити добре?

кононенко

У минулому році багато шуму в інформаційному просторі наробило дослідження міжнародної організації Oxfam, згідно з яким 8 найбагатших людей світу володіють статками рівним станом найбіднішої половини (!) Всього людства, тобто більш ніж 3,5 мільярда людей!

Дослідження в черговий раз підтверджує існування та збільшення розриву між багатими і бідними жителями планети. Сон цей висновок і окремо для більшості країн. З тією лише різницею, що в багатих і розвинених країнах прірва менше, ніж в бідних країнах і.

В Україні – своя пустеля між багатими і бідними. Так, наприклад, за 2015 рік більше 4500 наших співгромадян задекларували дохід понад мільйон гривень. При цьому заробляють вони в середньому набагато більше, ніж цей самий мільйон в рік. Їх загальний дохід перевищив 24,5 млрд грн. Це майже половина від усіх задекларованих доходів українців в тому році. Роман Насиров, який очолював УКРІНФОРМ в травні 2016- го (час підведення підсумків декларування за 2015-й), повідомляв, що за все громадяни відзвітували про 49,5 млрд грн доходу. Всього декларантів тоді набралося по країні 550 тисяч.

Тобто ми говоримо про приблизно 1% дуже багатих за вітчизняними мірками людей, що в свою чергу теж є звичайною для більшості країн цифрою.

Але для розвинених країн незвичайним було б оподатковувати цю групу надбагатих громадян точно такими ж податками, якими обкладається все населення: від вчителів до, між іншим, військових (їх хоч від військового збору звільнили).

Прогресивний податок, тобто зростання ставки податку разом з ростом доходів – далеко не «комуністична» або «соціалістична» міра (більш, того вона суперечить якраз таки повальної «зрівнялівки»). Підвищені ставки прибуткового податку для найбагатших громадян – звичайна справа для європейських країн. Там тисяча наших мільйонерів заплатила б не 18% податку на доходи фізосіб (ПДФО), а всі 30% або 40%. У Франції – взагалі до 75%, хоча це, звичайно, найбільш радикальний і не показова випадок.

класова свідомість

Так, ми можемо погодитися – відповідно до наших ще «совковими» поняттями – що тягнути вгору ставки податку для заможних і активних громадян контрпродуктивно, нібито не буде мотивації робити якісний стрибок вгору, ставати підприємцем, середнім класом. Але справа в тому, що як раз середній клас зараз чавити запровадженими торік податками для фізосіб-підприємців та малого і середнього бізнесу, а тепер уже і трудовими інспекціями, готовими накласти 320 тисяч гривень штрафу за неоформленого співробітника. А це сума, здатна в прямому сенсі знищити навіть не самий маленький бізнес.

Але 4500 людей на всю країну, що заробляють 24,5 млрд грн в рік – це і близько не середній клас. Ні по співвідношенню доходів, ні за кількістю людей. В середньому 5-6 млн грн особистих заробітків дає нам право говорити саме про надприбутки.

Якби по відношенню до цієї бази оподаткування в 24,5 млрд грн застосовувалася б «європейська» ставка в 30-40%, то надходження до бюджетів різних рівнів склали б не сотні мільйонів гривень, а майже 10 млрд. Саме так – «бюджети» у множині, так як більша частина ПДФО йде в місцеві бюджети тих населених пунктів, де перебуває на обліку платник податків. Тобто місцеві бюджети, з яких фінансуються благоустрій вулиць, ремонти доріг, іноді – харчування в школах і дитсадках, з недавніх пір – зміст ПТУ і багато іншого, отримали б значні надходження від переформатування одного-єдиного податку за прикладом, між іншим, не самих бідних країн з не самими дурними лідерами.

Багаті будуть багатшими

На практиці ж ПДФО для найбагатших українців … зменшується.

Так як кількість багатих людей в Україні не дуже велике, мало хто звернув увагу на те, що рік тому вони отримали навіть зниження своїх податкових витрат. Нагадаємо, що в 2016-му році уряд і Верховна Рада спільними зусиллями знизили податкове навантаження на фонд оплати праці. Тепер роботодавець і працівник спільними зусиллями віддають в казну не більше 50%, як це було раніше, а 41,5%. (І це все одно залишає нас в ряду країн з високим податковим навантаженням на особисті доходи: менше нас платять в Швейцарії – 22,2%, в Британії – 30,8%, в Ісландії – 34%, в Південній Кореї – менше 22% , в Канаді – 31,6% і ще в багатьох бідніших країнах).

Загальна оподаткування дійсно знизилося значно – майже на 1/5. Але навантаження на фонд оплати праці комплексна: включає податок на доходи фізичних осіб, «соціальні» відрахування, в тому числі до Пенсійного фонду, військовий збір. Так ось, в результаті цієї реформи ПДФО для більшості населення не знизився, а підвищився, тоді як для найбагатших людей країни, навпаки, став менше! Замість диференційованого податку – від 15% для більшості громадян (з доходом менше 10 мінімальних зарплат) до 20% для найбагатших – був введений єдиний ПДФО в 18%.